1 грудня – Всесвітній день боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом

У всьому світі сьогодні говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія, про масштаби цієї трагедії, про те, що ця чума 20, а тепер вже і 21 століття загрожує існуванню людства … і, звичайно ж, про те, як зупинити глобальне поширення епідемії ВІЛ / СНІДу.

За даними ВООЗ у 2016 році з причин, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією/СНІДом в усьому світі померло близько 1 млн. чоловік. Швидкими темпами зростає число нових випадків ВІЛ-інфекції в країнах, де не були впроваджені медичні та профілактичні заходи направлені на протидію ВІЛ/СНІДу. Поширення епідемії ВІЛ-інфекції продовжує залишатися об’єктивною загрозою національного масштабу та негативно впливає на репродуктивний потенціал населення багатьох країн світу, в тому числі і України.

Жертвами СНІДу на нашій планеті стали вже мільйони людей. Ця хвороба не відчуває жалості ні до відомим, ні до звичайних людей.

 Найзнаменитішою людиною, померлим від СНІДу, вважається, напевно, легендарний Фреді Меркьюрі, вокаліст групи Queen. Вперше чутки про його хвороби з’явилися в пресі в 1986 році, але сам він офіційно підтвердив зараженість СНІДом тільки 23 листопада 1991 року, а на наступний день ввечері вже помер.

 Життя відомого британського і радянського балетмейстера Рудольфа Нурієва обірвалася 6 січня 1993 року від СНІДу. Про  ВІЛ-інфікування йому стало відомо в 1984 році. Всього за рік до цього такі аналізи стали доступні населенню. Своєю трагедією він поділився тільки з найближчими друзями, а багато хто з його оточення дізналися про страшну хворобу тільки після його смерті.

Джіа Каранджі була однією з найперших супермоделей світу. Вона з дитинства була впевнена, що модельний бізнес буде супроводжувати її все життя. Однак з приходом грошей і слави дівчина стала вести активну клубне життя, і швидко підсіла на кокаїн, а потім і на героїн. Настав час, коли всі зароблені гроші блискавично йшли на наркотики. Через згубну залежність вона позбулася всіх контрактів в модельному бізнесі, а в 1985 році стала займатися проституцією, щоб знайти гроші на чергову дозу. У 1986 році їй був поставлений діагноз СНІД. Сталося це в лікарні, куди вона потрапила з первинним підозрою на запалення легенів.
Через багаторічне вживання наркотиків і СНІДу вона ще за життя стала буквально розкладатися. Вона померла 18 листопада 1986 року у віці 26 років і була похована в закритій труні.

На сьогодні більша кількість ВІЛ-інфікованих осіб зареєстрована у віковій групі 25-49 років, що може призвести до посилення та загострення негативних демографічних і соціально-економічних тенденцій. Зростання пристрасті молодого покоління до наркотичних препаратів, зниження морально-етичних норм в сексуальному житті ще більше обтяжують песимістичний прогноз, оскільки обидва ці фактори здатні різко погіршити хід епідемічного процесу ВІЛ-інфекції.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вражає імунну систему, руйнує і послаблює функцію імунних клітин,  що поступово призводить до розвитку імунодефіциту, який, в свою чергу, призводить до підвищеної чутливості організму інфікованої людини до широкого ряду інфекційних, онкологічних та інших захворювань, котрим можуть протистояти люди зі здоровою імунною системою.  Самою пізньою стадією ВІЛ-інфекції є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), який може розвинутися через 2-15 років, від початку інфікування. Для СНІДу характерний розвиток деяких типів раку, або інших важких клінічних проявів. Зараження відбувається, коли вірус з організму ВІЛ-інфікованої людини разом з кров`ю, спермою чи виділенням піхви, або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини чи дитини. У відповідь на проникнення вірусу, в організмі людини через 1 – 3 місяці утворюються антитіла, поява котрих є свідченням ВІЛ-інфекції та виявити які можна за допомогою серологічних тестів та імуноферментного аналізу

Джерелом ВІЛ-інфекції є інфікована людина, яка знаходиться в будь-якій стадії хвороби, в тому числі, і в період інкубації.

Медики зазначають, що найбільш вірогідна передача ВІЛ від людини, що знаходиться наприкінці інкубаційного періоду, в період первинних проявів та на пізній стадії інфекції, коли концентрація вірусу досягає максимуму.

При цому ВІЛ-інфекція відноситься до довготривалих захворювань. З моменту зараження до моменту смерті без високоактивної антиретровірусної терапії може минути від 2-3 до 10-15 років.

Вірус імунодефіциту людини може знаходитися у всіх біологічних рідинах (кров, сперма, вагінальний секрет, грудне молоко, слина, сльози, піт та інші), долає трансплацентарний бар’єр. Однак вміст вірусних часток в біологічних рідинах неоднаковий, що і визначає їх відмінне епідеміологічне значення.

Вірус імунодефіциту передається:

–         при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів, прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;
–         через кров, насамперед через спільні шприци та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин, а також забруднені кров’ю, нестерильні медичні та косметологічні інструменти;
–         дитині від ВІЛ-інфікованої матері – інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годування грудним молоком.

Підступність ВІЛ-інфекції полягає у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших – насамперед своїх сексуальних партнерів та «партнерів по голці». Період безсимптомного носійства може тривати 8 – 10 або більше років, після чого розвивається СНІД.

Виділяють наступні форми поведінки та умови, що підвищують ризик зараження людей ВІЛ:

  • незахищений анальний або вагінальний секс;
  • наявність іншої інфекції, що передається статевим шляхом, такої як сифіліс, герпес, хламідіоз, гонорея та бактеріальний вагіноз;
  • спільне користування зараженими голками, шприцами та іншим ін’єкційним обладнанням при вживанні ін’єкційних наркотиків;
  • небезпечні ін’єкції, переливання крові, пересадки тканин, медичні процедури, що включають нестерильні розрізи або проколювання;
  • випадкові травми від уколу голкою, в тому числі серед працівників охорони здоров’я.

У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини в значній мірі залежить від стану здоров`я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки та піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Наукові дослідження свідчать про те, що плід може бути інфікованим уже на 8 – 12 тижні вагітності, проте у більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.

Хоча на сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування  її можна послаблювати за допомогою комбінованої антиретровірусної терапії (АРТ). Стандартна  АРТ складається, щонайменше, з трьох антиретровірусних препаратів (АРВ), спрямованих на те, щоб максимально послабити вірус ВІЛ і зупинити подальший розвиток хвороби. Вона пригнічує реплікацію вірусу в організмі людини і сприяє зміцненню імунної системи та відновленню здатності боротися з інфекціями. Завдяки застосуванню схеми лікування сильнодіючими АРВ препаратами, особливо на ранніх стадіях хвороби, досягнуто різке зниження показників смертності від неї.

Важливо! Експерти рекомендують регулярно проходити тестування на ВІЛ-інфекцію кожному з нас, особливо людям з підвищеним ризиком зараження. Бажано це робити хоча б один раз на рік. Слід пам’ятати, що чим раніше виявлена інфекція та розпочата високоефективна АРТ терапія, тим більше шансів на довге та повноцінне життя. До того ж ймовірність передачі ВІЛ-інфекції від людини, яка живе з ВІЛ, але дотримує ефективний режим АРТ значно знижується.

Опубліковано у Цікаво знати. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *